УДК 323.212


ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА В КОНТЕКСТІ ІСТОРИЧНОГО РОЗВИТКУ


Морозюк С. М., Докаш О. Ю.

Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ,

м. Чернівці, Україна


Особливо актуальним є дослідження політичної культури в суспільному житті, адже політична культура є важливим засобом взаємодії особистості й політичної влади. Основне призначення політичної культури полягає не у відчуженні, а в залученні людей до політичної системи й політичної діяльності. Адже діяльність людей у суспільстві не обмежується лише сферою матеріального виробництва, а охоплює також сферу духовного розвитку і процеси вдосконалення самої людини. Дослідженню політичної культури  приділяли увагу О. С. Дьоміна, О. О. Засморжук, В. М.  Торяник, О. О. Царенко тощо[1-5].

Політична культура – це не лише відношення суспільства до політики та участь у політичному житті країни, це також діяльність держави, політичних партій, політичних рухів, суспільних організацій, трудових колективів.

Структурно політична культура є єдністю:

– політичної свідомості, політичних переконань і цінностей;

– політичних знань;

– політичних дій[1].

У соціальному механізмі регулювання політико-правової системи важливу роль відіграють правова культура та правова свідомість, які є іманентними властивостями соціальних суб’єктів (особистостей, соціальних груп, суспільства). Правова культура формується й реалізується в правовій сфері та впливає на її функціонування. Очевидно, що найголовнішу роль у формуванні соціально-правових відносин відіграють люди, які є суб’єктами цих соціально-правових відносин, тому рівень їх культури, зокрема правової, є мірилом рівня усвідомленості ними ролі правових норм і стандартів у суспільних відносинах[2].

З давніх-давен людина відчувала не просто залежність, але й безумовну підпорядкованість груповим общинним інтересам. Засуджувалася й піддавалась остракізму орієнтація на власні інтереси, пошук життєвої мети в межах своєї общини, громади. Причому в XX ст. такі традиції посилювались ще й дуже жорстоким тотальним контролем держави, що виключали будь-яку активність мешканця України. Ось чому в більшості регіонів люди з великими труднощами сприймали ідеї ліберальної демократії, засновані на неприродних для них цінностях: поняттях ринку, політичної та економічної свободи, конкуренції, моральної автономії тощо.

Проте інша архетипна модель, представлена бунтарями від гайдамаків, що напередодні Коліївщини освячували ножі в Холодному Яру, до практикуючого анархіста Нестора Махна, «українського Че Гевари», є прямим підтвердженням динамічної стійкості українського суспільства на мікрорівні й здатності його до самоорганізації та саморегулювання[3]. Сучасний стан політичної культури в Україні відрізняється наявністю великої кількості компонентів, характерних для авторитарних культур, з деякими демократичними й тоталітарними компонентами.

Політична поведінка громадян сучасної України характеризується впливом політичних орієнтацій, типів поведінки, певних стереотипів, що сформувались за часів радянської влади. Незважаючи на це, останнім часом спостерігається досить висока активність громадян під час виборчих кампаній, опитувань громадської думки, інших суспільно-політичних акцій, що є ознакою демократичного розвитку суспільства. Зміни в політичній культурі мають поєднуватися із змінами у політичній поведінці[4].

Потрібно відзначити, що події, які відбувались нещодавно на Майдані  вплинули на політичну поведінку громадян та рівень політичної культури, суспільство звикло до вільного висловлювання думок, плюралізму політичних ідей, цінностей.

Перспективи розвитку політичної культури в Україні полягають, передусім, у розбудові громадянського суспільства, тобто демократичних форм управління, забезпечення пріоритету прав і свобод громадянина над правами нації, народу, держави, поділу функцій влади, диктатури закону для всіх громадян і посадових осіб. Саме демократія і її цінності, як підтверджує історичний досвід, створюють найбільш реальні передумови для розвитку особистості, подолання нею відчуження від суспільства, влади, політичної системи, а також до якісних змін у самому суспільстві[5].

Отже, можна зробити висновок що:

– політична культура суттєво впливає на характер політичного режиму;

– труднощі із становленням розвиненої, консолідованої демократії в Україні певною мірою пояснюються несформованістю демократичної політичної культури;

– на політичну поведінку громадян сучасної України впливають політичні орієнтації, зразки поведінки, стереотипи, що сформувались раніше;

– залучення громадян до процесу прийняття рішень буде сприяти формуванню демократичної культури.


Список літератури:

1. Засморжук О. О. Політична культура – як невід’ємний елемент функціонування суспільства [Електронний ресурс] / О. О. Засморжук // Гілея: науковий вісник. - 2013. - № 78. - С. 331-334. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/gileya_2013_78_101.pdf

2. Огаренко Т. О. Політична та правова культура як чинник демократизації суспільства / Т. О. Огаренко // Право та державне управління. - 2013. - № 1. - С. 13-17.

3. Торяник В. М. Політична культура. Специфіка її формування та перспективи розвитку в Україні / В. М. Торяник // Право і суспільство. - 2013. - № 4. - С. 182-188.

4. Царенко О. О. Політична культура як чинник впливу на політичну поведінку громадян [Електронний ресурс] / О. О. Царенко // Панорама політологічних студій. - 2013. - Вип. 10. - С. 176-182. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Pps_2013_10_24.pdf

5. Дьоміна О. С. Політична культура як ціннісно-нормативна система сучасного українського суспільства / О. С. Дьоміна // Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. Серія 22 : Політичні науки та методика викладання соціально-політичних дисциплін. - 2014. - Вип. 15. - С. 148-155.