УДК 50


ПРОБЛЕМИ РАДІОЦІЙНОГО ЗАБРУДНЕННЯ ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ


Менчук К. М., Набивач В. М.,

Державний вищий навчальний заклад

«Український державний хіміко-технологічний університет»,

м. Дніпропетровськ, Україна


На сьогоднішній день радіаційне забруднення території нашої держави займає одне з перших місць серед глобальних проблем. Питання радіоактивних відходів стає в один ряд з такими проблемами як недостача якісної питної води та забруднене атмосферне повітря, що є найголовнішими складовими повноцінного життя людини.

В наш час атомна енергетика є більш чистішою та має економічну перевагу (вона більш дешевша), ніж теплова. У розвинутих країнах атомна енергетика забезпечує від 15 до 70% усієї електроенергії, що виробляється. Однак у разі аварії атомні станції становлять дуже серйозну небезпеку для людей і оточуючого середовища. За час експлуатації АЕС сталося 4 основні аварії, а саме: Айдахо-Фолс (США, 1961 р.), АЕС Три-Майл-Айленд (Гаррісберг, США, 1979 р.), Чорнобильська катастрофа Україна, 1986 р.), Перша Фукусімська АЕС (Японія, 2011 р.) [1]. Всі ці події неодмінно привели до утворення радіаційних відходів, які згодом переросли в радіаційне забруднення, доля яких на сьогодні припадає на кожного мешканця планети.

Україна посідає одне з перших місць у світі серед країн, що виробляють атомну енергетику, але слід відмітити, що в цілому на сьогодні тенденція будівництва нових АЕС різко зменшилась. Багато країн, що відмовились від ядерної зброї на сьогодні мають проблеми з радіаційними відходами. Більшість могильників, полігонів та зон відчуження для захоронення радіоактивних залишків знаходяться в критичному стані. Так, на квітень місяць 2015 року сталася пожежа на одній із зон відчуження на території спеціального комбінату "Чорнобильська пуща". Ця пожежа стала однією з масштабних пожеж за останні 23 роки.

Величезної шкоди населенню та народному господарству України завдала саме Чорнобильська катастрофа — найбільша у світі техногенна ядерна катастрофа. Особливо постраждали території Поліського регіону. Ця трагедія розвинула три основні проблеми для України та усієї Європи.

По-перше, проблема підвищеного радіаційного фону повітря, що є найважливішою складовою для всього живого. По-друге, потрапляння радіонуклідів та радіоактивних елементів у ґрунтові, а згодом й у наземні води, що напряму пов'язані з населенням. По-третє, високий вміст радіонуклідів саме у ґрунті, що викликає подальший кругообіг радіоактивних елементів у біосфері.

Унаслідок чорнобильського вибуху в Україні було радіаційно забруднено більше ніж 2300 населених пунктів, розташованих на території 12 областей [2]. Чорнобильська катастрофа порушила нормальну життєдіяльність і виробництво в багатьох регіонах України, Білорусі та Росії, призвела до зниження виробництва електроенергії для потреб економіки. Внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС тільки в Рівненській області забруднено радіонуклідами території загальною площею 1,2 млн га, в тому числі 290 тис га сільськогосподарських угідь, 500 тис га лісових масивів [2].

Під час аварії було зафіксовано наявність радіоактивних елементів, а саме Cs-137 та Sr-90, у великій кількості в Київський та Житомирській областях. Підвищений радіаційний фон спостерігався в Черкаській, Вінницькій та Чернівецькій областях.

На превеликий жаль, проблема радіаційного забруднення території України не обмежується тільки Чорнобильською аварією. Так, в місті Жовті Води Дніпропетровської області знаходиться Східний ГЗК, який забезпечує видобуток природного урану і виробництво його оксидного концентрату. Всі радіоактивні відходи від виробництва зберігаються на відкритій площині біля водних басейнів. У 2012 році було зафіксовано, що 107 млн тон відходів потрапили у басейни річок, що знаходяться на території м. Дніпродзержинська та м. Жовтих Вод [3]. До основних джерел радіоактивного забруднення в Дніпропетровській області відносять: кар'єр бурих залізняків (КБЗ, Криворізький залізорудний басейн), відвали шахт "Ольховська" та "Нова" (м. Жовті Води). Джерелами забруднення навколишнього природного середовища в Дніпропетровській області є пило-газові вентиляційні викиди, радіоактивні хвости, палання відвалів радіоактивних порід, виділення радону з хвостів і відвалів, відкачувана з шахти «Нова» вода, що містить підвищені активності природних радіонуклідів  [4]. Від роботи гірничодобувної і металургійної галузей Дніпропетровської області викидається близько 20 тис Кі радіоактивних відходів, у тому числі 8 тис Кі в атмосферу, 5 тис Кі у воду та 6 тис Кі поширюється з будівельними матеріалами. Так, концентрація стронцію в природних водах складає 1-5 мг/л, а на 2011 рік концентрація того ж стронцію в перерахунок на Бк склала 0,17 Бк/л [5]. Це можна пояснити тим, що велика частина стронцію-90 (50-99 %) мігрує у розчиненому стані.

На сьогодні, серйозну загрозу для населення становлять хвостохранилища відходів видобування і перероблення уранової руди. В 9 хвостохранилищах колишнього Придніпровського хімзаводу ( м. Дніпродзержинськ) знаходиться близько 42 млн т відходів загальною активністю більше 7500 Кі, а в хвостохранилищах Східного ГЗКа (м. Жовті Води) зберігається 41,2 млн т відходів активністю 62100 Кі. Загальна активність радіонуклідів, що знаходиться в 12 хвостохранилищах Дніпропетровщини дорівнює 300000 Кі, що у 1,5 раз вище активності радіонуклідів, які випали за 30-кілометровою зоною під час Чорнобильської аварії [6].

Також внеском в радіаційне забруднення України стають міжобласні спеціальні комбінати із захоронення радіоактивних відходів. До таких комбінатів відносять Дніпропетровський (140 тис Кі/рік), Львівський (7 тис Кі/рік), Київський (734 тис Кі/рік), Одеський (61 тис Кі/рік) та Харківський (10 тис Кі/рік) комбінати. Ще однією з причин радіоактивного забруднення стають підприємства та організації, що використовують радіоактивні речовини, радіоізотопні прилади та джерела іонізуючих випромінювань. Понад 7 тисяч підприємств та організацій в Україні використовують радіоактивні речовини. Загальна кількість радіоактивних приладів і джерел іонізуючого випромінювання складає понад 100 тис одиниць [7].

Ще однією з причин розповсюдження радіоактивного забруднення територією України є саме поведінка людей. Наші співвітчизники подекуди не розуміють причини та наслідки підвищення радіаційного фону в певних областях, а саме в тих областях де існування радіоактивних відходів взагалі не повинно бути. Велика кількість радіоактивного та хімічно забрудненого металу, який вивозився та подалі продовжує вивозитися із Чорнобильської зони, викрадений в місцях зберігання радіоактивних відходів на підприємствах уранового виробництва, зберігається в приватних дворах, на промислових ділянках і переплавляється на металургійних заводах, а звідти радіація в будівельних матеріалах і металевих виробах поширюється по всій Україні.

Таким чином можна зробити висновок, що під час аварій атомних реакторів, розгерметизації захоронень радіоактивних відходів радіаційний бруд поширюється на десятки й сотні кілометрів. Також важко переоцінити трагічні наслідки Чорнобильської катастрофи, що стала для України фатальним фактором, який спричинив загрозу генетичному здоров'ю нації. Сьогодні необхідно на всіх рівнях і в усіх напрямках проводити активну роботу проти нарощування ядерної зброї. Необхідно зменшувати видобуток уранових руд, зменшувати використання радіоактивних елементів. Для цього необхідні міжнародні умови, закони, домовленості та постійний найсуворіший контроль за їхнім виконанням. Активну участь у цій справі має брати громадськість, молодь, студентство.


Список літератури:

1. Джигирей В. С. Екологія та охорона навколишнього середовища: Навч. посіб. – 3-тє вид., випр. і доп. – К.: Т-во «Знання», КОО, 2004. – 309.

2. Долін В. В. Самоочищення природного середовища після Чорнобильської катастрофи; За ред. Е. В. Соботовича; НАНУ, Ін-т геохімії навколишнього середовища. - К.: Наукова думка, 2004. – 221 с.

3. Зінь Е. А. Регіональна економіка: Підручник. – К.: Професіонал, 2007. – 528 с.

4. Громадський рух України. Гончаренко В. Г. – http://ecopravo.org.ua/

5. Набивач В. М., Сухий М. П. Основы экологического нормирования и промышленной токсикологи: Учебное пособие. – 2-е изд., переработ. и доп. – Дніпропетровськ: УГХТУ, 2010, – 235 с.

6. Набивач В. М. Основи загальної та хімічної екології: Навч. посібник. – Дніпропетровськ: ДВНЗ УДХТУ, 2011. – 244 с.

7. Білозерський Г. Н. Радіаційна екологія: Навч. посіб. – М.: Академія, 2008. – 384 с.